Site is under construction
Perebijnis: Ja neapturēsim tagad, Krievija ies tālāk (in Latvian)
24 August 2015 14:53

Ukrainas vēstnieks Jevgens Perebijnis nodod tālāk sava prezidenta vēstījumu – ja no Krievijas teroristisko spēku puses notiks jauns nopietns uzbrukums, Ukrainā tiks ieviests kara stāvoklis. Un viņi saņems cienīgu Ukrainas armijas atbildi 

 

«Неаткаріга ріта авізе» від 24.08.2015 року

І.Віксне

Сьогодні 24 серпня Україна святкує свою 24 річницю Незалежності – звільнення від Радянського Союзу. Нажаль свято проходить під час війни з спадкоємицею Радянського Союзу- Росією. Війна, яка до цього часу так офіційно і не є названа війною, бо є зовсім несхожою на ті війни, які були до цього часу. Тільки люди вмирають так, як і раніше – проливаючи кров на полі бою. Неаткаріга провела бесіду з Послом України в Латвії Євгеном Перебийносом. Там, на Донбасі, українці воюють не тільки за свою країну, але й за всю Європу.

– Що зараз відбувається в Україні? Перемир’я весь час порушується.

– Нажаль перемир’я й насправді весь час порушується. Російські сили, які знаходяться на території Донбасу, а також контрольвані ними терористи не виконали жодної умови Мінських домовленостей.  До цього часу вогонь не припинявся ні один день. Останні дні інтенсивність обстрілив навідь дуже активізувалась. Це є сигналом  того, що російські сили та терористичні групи готуються до серйозного нападу на українські позиції. Ми цього не виключаємо. Вони також не відвели на визначену відстань важку артилерію, як це передбачено Мінськими домовленностями. Гради обстрілюють наші позиції. Кожного дня гинуть наші військові – один, два...п’ять. Також гинуть і мирні жителі, бо вони обстрілюють також і міста, і населені пункти. У тому числі й ті, які знаходяться на підконтрольній їм території, щоб потім звинуватити українську сторону. Чи ж це можна назвати перемир’ям.  

–  Такі події відбуваються у Донбасі? Яка їх географія?

–       Думаю, що більше ні в кого немає сумніву, що в Донбасі знходиться регулярна російська армія. Тому є багато доказів. Українська сторона демонструвала інтерв’ю з російськими військовими, які попали в полон. Є дані розвідки, є  сателітні дані, які представили як НАТО так і США. Російська армія і підконтрольні їм терористичні сили контролюють приблизно половину Донецької та Луганської областей, також і обласні центри – Донецьк та Луганськ.   

 

–       Чому Україна не робить радикальних кроків для звільнення окупованих областей?

–  Перш за все я ще раз хочу наголосити на тому, що ми воюємо не з якимись там бандами, ми боремося із регулярною армією Російської Федерації, яка думаю, що ви погодитесь зі мною, є набагато забезпеченіша, а також і набагато численніша за українську армію. Та це не означає, що наша армія слабка. Протягом останнього року наша армія дуже зміцніла і зараз це зовсім інша армія ніж та, яка була півтора роки назад.  Вона може дати агресору гідну відсіч. Та ми не хочемо нових жертв, які неминуче були б при проведенні силових операцій.  Ми хочемо мирного вирішення конфлікту і тут нас підтримують і наші західні партнери – Франція, Німеччина, США та  ЄС.   Мінські домовленості відкривають дорогу для урегулювання конфлікту мирним шляхом, та проблема в тому, що Україна виконує Мінські домовленості, а друга сторона до цього дня не виконала жодного пункту.

–       За даним ООН, з початку конфлікту загинуло майже 7000 чоловік, а у вашій країні не введено військове становище. Чому цю війну ви називаєте антитерористичною операцією.

–        Розумієте, Росія не оголосила війну Україні. І Росія не визнає, що на території України знаходяться її збройні сили. Це мабуть вперше в історії, коли держава воює проти іншої незалежної держави, але соромливо знімає погони зі своїх солдатів.  А також забороняє говорити про значні жертви у своїй армії. Фактично тисне на батьків та близьких цих військових, змушуючи їх мовчати. Водночас сотні, тисячі російських військових загинули на території України. Саме тому розмова сьогодні йде про антитерористичну операцію.  Це не є відкрита та об’явлена війна проти України, це є гібридна війна.  Всі знають, що воюють російські сили, а сама держава не хоче це визнавати.  Але, як повідомив наш Президент, у тому разі, якщо з боку російських терористичних сил буде новий серйозний напад, Україна введе військовий стан. І вони отримають гідну відсіч української армії.  

 

–       Ви згадували щодо можливості нового нападу терористичних сил. Які є прогнози, коли це може розпочатися?

– Ніхто не може чітко сказати, які плани має Російська Федерація. Скоріш за все це знає тільки одна людина в Росії, я також не впевнений в тому, що й  він може сказати, що буде завтра.  За сигналами, за даними розвідки та отриманої від наших партнерів інформації, можемо зробити висновки, що на кордоні з Україною сконцентровано величезні сили російської армії. І, як говорять у театрі, якщо  на  стіні висить рушниця, то вона рано чи пізно вистрілить. Тому, не зважаючи на те, що ми налаштовані на мирне урегулювання конфлікту, готуємося також і до більш драматичного сценарію і наша армія знаходиться  у повній  бойовій готовності, щоб відбити нові провокації.

– Чи я вірно зрозумів ще один аспект, чому війну не називають війною? Бо кредитори перестануть фінансувати Україну, якщо буде введене військове становище.

–       Ні я не думаю, що тут є прямий зв’язок, але в принципі питання поставлене вірно в тому сенсі, що Україна знаходиться в унікально складній ситуації.  Думаю, що навряд чи якась країна коли-небуть переживала подібну ситуацію, коли вона водночас повинна воювати, багаторазово збільшити фінансування на оборону і паралельно проводити економічні реформи. Стан економіки України після Майдану, що залишилась у спадок від попереднього уряду, був дуже складним.  Тому переговори з кредиторами для нас дуже важливі. Якщо переговори будуть успішними, це дасть нам час в фінансовому плані.   

– Україна має борг також і перед Росією.

– Якщо розмова йде щодо оплати кредиту, який взяв попередній президент Янукович, то нажаль кошти були украдені.  Кошти не були вкладені в розвиток України. У будь-якому разі Україна повинна ці гроші Росії віддати. Хочу нагадати, як це все було. Фактично це не був кредит. Це був хабар російського уряду  колишньому президенту Януковичу за те, щоб він не підписав Угоду про Асоціацію з ЄС. Ви пам’ятаєте ці події перед самітом у Вільнюсі. Ці події викликали бурю незадоволення в українського народу і стали поштовхом до Майдану. Проценти, які нам потрібно платити за цей хабарокредит ми Росії платимо, до цього часу не пропустили жодного платежу. Але переговори щодо нашого зовнішнього боргу та його реструктуризацію ми проводимо з західними кредиторами. Росії серед них немає.

–  І все таки, як Україна дійшла до такої бідності? У вас так багато корисних копалин, працьовитий народ. Коли це розпочалося?

– Назву Вам деякі цифри: 25% від нашої промисловості ми втратили внаслідок окупації Донбасу. 25%! Донбас – це вугілля, це важка промисловість та металургія. Дуже великі підприємства, які забезпечували Україні значні доходи від експорту продукції. І ось в один момент це знаходиться у руках Росії.  Саме тому економічна ситуація дуже складна.  Але я думаю, що надії Росії довести Україну до економічного краху не справдяться. Структурні реформи, що на сьогодні проводяться в Україні, з кожним днем підвищують місце України у рейтингу Doing Bussines. Держава спрощує бюрократичні механізми. З 1 січня повністю набирає силу Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі, що ще більше відкриє Україну для західних інвесторів.

– Кошти звичайно ж ніхто даром не дає, але чи є якась інша допомога Україні, яка для України є необхідна?

– Якщо говорити глобально, що нам потрібно, то звичайно ж без фінансової допомоги нам потрібне забезпечення для армії.  І такі переговори з окремими державами теж проводяться.  Розмова йде щодо нелетальної зброї для оборони. Щоб ми могли закрити лінію, що відділяє нас від банд терористів. Щоб вони не могли йти далі. Наприклад розмова ведеться що до ракет Jevelin. Дискусії  давати їх Україні чи ні на сьогодні тривають в США.

Не менш важлива для нас є і солідарність наших друзів. Гуманітарна допомога, допомога з реабілітації наших дітей. За три місяці, що я знаходжусь в Латвії, я зустрічався з декількома групами дітей, що приїжджали до Латвії на реабілітацію з України. Діти, батьки яких загинули, захищаючи нашу країну. Боляче дивитися в очі цих дітей, але після того, як вони побували в Латвії, відчули тепло сердець людей, які їх приймали, їм стає трошки легше. В очах з’являється надія.  Ми також дуже вдячні Латвії за лікування наших військових. Приблизно 25 наших військових за останній рік пройшли тут реабілітацію. Багато організацій та й окремих людей, які нам співчувають та організовують допомогу.  

– Наш уряд з упередженням дивиться на батальйони українських добровольців і достатньо критично оцінює ту допомогу, яку їм надають латвійські організації та окремі громадяни. Як до них ставляться в Україні?

– Рух добровольців, який виник вже за часів Майдану є унікальний. Частіше за все це є успішні люди, бізнесмени,  які все кинули і на свої кошти почали створювати  добровольчі батальйони, організовувати забезпечення українській армії.  Допомогу українській армії, лікарям у лікарнях. На першому етапі саме рух добровольців надав можливість нашій армії витримати і зберегти територіальну єдність нашої країни. Тому у нас добровольці користуються величезною повагою та підтримкою держави.  

– Дивно.  Позиція нашого МЗС – з українськими добровольцями краще ніяких контактів.

– Є різні види організації гуманітарної допомоги, також і латвійські суспільні організації використовують різні шляхи – як через державні структури, так і безпосередньо з добровольцями і на мою думку обидва ці шляхи мають право на існування

–       У Латвії зараз дуже актуальна дискусія щодо мігрантів з Африки  і достатньо часто чутно, що ми краще прийняли б у себе біженців з України. Чи така необхідність є можлива?

 

–       Ті розмови, що українці зараз масово вирушать до Європи та будуть створювати проблеми не мають під собою ніяких підстав. Вже цілий рік пройшов з того часу,  як конфлікт у Донбасі набув гарячої фази, багато людей звідти виїхало, але більша частина з них поїхали до інших регіонів України, а не за кордон.  Звичайно ж, що для України це великий виклик, бо розмова ведеться  приблизно про мільйон людей, яких потрібно розселити, яким потрібно дати роботу. Але ми впевнені в тому, що коли ситуація нормалізується і окуповані райони перейдуть знову до України, то вони повернуться додому.  Коли говоримо про тих, хто їде за кордон, то їх зовсім мало, це зовсім невелика кількість людей. Між Україною та ЄС вже давно працює полегшений візовий режим і ті хто хотів виїхати, вже давно це зробили. Тому потрібно припинити говорити що до міграції з України. Україна не є міграційна загроза для ЄС. 

– Мабуть що великий наплив біженців може розпочатися з початком повномасштабної війни.

– Ми не можемо сказати, що буде, коли розпочнеться повномасштабна війна, але я все таки маю надію, що так далеко РФ не зайде і Україні разом зі своїми західними партнерами вдасться заставити її повернутися до міжнародних правових норм.  Що потрібно зробити Росії? Це дуже просто. Вивести свої сили з Донбасу, перестати підтримувати бандитські формування і повернутися до статус quo  відносно Криму. Тільки тоді може бути розмова щодо нормалізацію відносин з Росією та відміни санкцій.  Ситуація на Донбасі залишається складною тому,  що Росія її свідомо дестабілізує.  Бо явно, що Росії не потрібна і не вигідна демократична, вільна та європейська Україна. Україну, яка вибрала європейський шлях і прямує до ЄС, вони вважають загрозою для себе.   

– Україна хоче вступити до ЄС?

– Так. Звичайно ж.

– НАТО?

– Питання щодо вступу до НАТО український народ вирішить на референдумі. Як народ вирішить, так і буде. І референдум відбудеться тоді, коли ми повністю перейдемо на стандарти НАТО в нашій армії. Перш за все потрібно провести необхідні реформи , а вже потім будемо вирішувати про вступ. Та відносно ЄС, то Угода про асоціацію - це є перший крок у напрямку вступу і я думаю, що ми працюватимемо на тим, щоб трансформувати нашу економіку, трансформувати нашу політичну систему так, щоб вони відповідали європейським нормам. Тоді й ЄС буде готова прийняти нас до своєї сім’ї.

– Наскільки розумію ЄС лякає питання щодо Криму. Що є з Кримом- Крим ваш, Крим їхній?

–       Крим наш! Звичайно ж.  Немає жодної держави у світі, яка б визнала анексію Криму Росією законною і що Крим входить до складу Росії. Якщо хтось вкрав машину, чи ж він стає її власником? Звичайно ж ні!  Він буде їздити так довго, доки його не зупинить поліція і не поверне машину.  Так само й з Кримом. Росія його вкрала, окупувала, але це не означає, що вона має якісь права на Крим. На підставі міжнародного права, Крим був і є українською територією. Нажаль тимчасово окупованою іншою державою.  

– Тимчасово може бути дуже довго.

– Це може тривати довго. Може бути зовсім недовго. Це буде залежати від того, як Україна буде проводити реформи. Я вважаю, що найкращим шляхом повернення Криму стане успішна та європейська Україна.  Тоді самі жителі Криму побачать різницю. Але ми застосуємо й інші, в тому числі й юридичні засоби. Зовсім скоро Росія буде вимушена відповідати за свій вчинений злочин в Криму, відповідати у міжнародному суді.  З української туристської перлини Крим на сьогодні перетворився у сіру зону, де все заборонено. Яку ніхто у світі не визнає. Куди заборонено інвестувати.  Закриті усі незалежні інформаційні медіа, репресуються люди іншої національності. Кримчани вже зараз добре розуміють, що все це скоро приведе їх до краху.

– Мабуть що не віддати Донбас легше, ніж повернути Крим.

– Це різні проблеми. У Криму Росія визнала, що вона вчинила злочин- загарбала Крим за допомогою своїх збройних сил.  Це повідомив сам російський президент. Вони ввели свої збройні сили і під дулами автоматів організували незаконний референдум. У Донбасі вони роблять те саме, але не визнають цього. Поки що. Але в цілому ситуація є схожою. Як одну, так і іншу територію окупувала РФ.  

– Президент Порошенко нещодавно повідомив, що Фінляндія та Балтійські держави можуть бути наступними. Це політична риторика, чи може держава має якісь конкретні дані розвідки?

– Про це свідчить логіка останніх подій. Ще декілька років назад хто міг прогнозувати, що Росія вибере позицію відкритого конфлікту та відкриту анексію іншої держави. Але це сталося. Обмежень тому, як далеко може піти Росія, судячи з її поведінки, немає.  Тому дуже важливо, щоб міжнародне суспільство і в першу чергу ЄС, зрозуміли, що українська армія сьогодні на Донбасі захищає не тільки Україну. Вона захищає Європу та європейські цінності. У разі, якщо ЄС та наші міжнародні партнери не консолідують сили, щоб разом зупинити Росію зараз, Росія може відчути вседозволеність й піти далі. Ось така логіка у нашого Президента.  

Šodien, 24. augustā, Ukrainas valsts svin savu 24. neatkarības dienu – atbrīvošanos no Padomju Savienības. Diemžēl svētkus aptumšo karš ar Padomju Savienības tiešo mantinieci – Krieviju. Karš, kas oficiāli tā nemaz netiek saukts, jo ir citāds nekā visi līdzšinējie. Tikai cilvēki mirst pa vecam – noasiņojot kaujas laukā. Neatkarīgā sarunājas ar Ukrainas ārkārtējo un pilnvaroto vēstnieku Latvijā Jevgenu Perebijni. Tur, Donbasā, ukraiņi cīnās ne tikai par savu valsti vien. Viņi cīnās par visu Eiropu.

 

– Kas šobrīd notiek Ukrainā? Pamiers visu laiku tiek pārkāpts.

– Diemžēl pamiers tiek pārkāpts. Krievijas spēki, kas atrodas Donbasa teritorijā, un viņu kontrolētie teroristi nav izpildījuši nevienu Minskas vienošanās punktu. Līdz šim brīdim uguns pat ne uz vienu dienu nav tikusi pārtraukta. Pēdējās dienās apšaudes pat ļoti aktivizējušās. Tas ir signāls par Krievijas spēku un šo teroristisko vienību gatavošanos nopietnākam uzbrukumam. Mēs to neizslēdzam. Viņi arī nav atvilkuši noteiktajā attālumā smago bruņojumu, kā to paredzēja Minskas vienošanās, un no artilērijas iekārtām Grad apšauda mūsu pozīcijas. Katru dienu mūsu karavīri iet bojā – pa vienam, diviem... pieciem... Un civiliedzīvotāji, jo viņi apšauda arī pilsētas. Tajā skaitā pilsētas, kas atrodas viņu pašu kontrolē, lai pēc tam apsūdzētu Ukrainas armiju. Protams, to par pamieru dēvēt nekādi nav iespējams.

 

– Tas viss notiek Donbasā? Kāda ir ģeogrāfija?

– Domāju, nevienam šodien vairs nav šaubu, ka Donbasā atrodas Krievijas regulārā armija. Tam ir daudz pierādījumu. Ukrainas puse ir demonstrējusi interviju ar gūstā saņemtajiem Krievijas karavīriem. Ir izlūkoša nas dati, ir arī satelītu dati, ko sniedz gan NATO, gan ASV. Krievijas armija un tās kontrolē esošie teroristiskie spēki ir sagrābuši aptuveni pusi Doņeckas apgabala un pusi Luhanskas apgabala teritorijas, ieskaitot šo apgabalu galvaspilsētas – Doņecku un Luhansku.

 

– Kāpēc Ukraina nesper radikālākus soļus okupēto teritoriju atbrīvošanai?

– Pirmkārt, es vēlreiz vēlos uzsvērt, ka mēs cīnāmies nevis ar kaut kādām bandām, mēs cīnāmies ar Krievijas Federācijas regulāro armiju, kura, domāju, piekritīsiet, pēc nodrošinājuma līmeņa un arī skaitliski ievērojami pārspēj Ukrainas armiju. Tas nenozīmē, ka mūsu armija ir vāja. Pēdējā gada laikā tā ir nozīmīgi nostiprinājusies, un pašlaik tā ir pavisam cita armija nekā tā, kas bija pirms pusotra gada. Tā var dot pienācīgu pretsparu agresoram. Taču mēs nevēlamies jaunus upurus, ko neizbēgami nestu kaut kādas spēka akcijas. Mēs tiecamies uz miermīlīgu konflikta noregulējumu, un šajā ziņā mūs atbalsta arī Rietumu partneri – Francija, Vācija, ASV un ES kopumā. Minskas vienošanās atver ceļu miermīlīgam konflikta noregulējumam, bet problēma ir tajā, ka Ukraina Minskas vienošanās pilda, savukārt otra puse nav izpildījusi nevienu punktu līdz pat šai dienai.

 

– Pēc ANO datiem, kopš konflikta sākuma bojā ir gājuši gandrīz 7000 cilvēku, bet jūsu valstī nav ieviests karastāvoklis. Kādēļ šo karu dēvējat par antiteroristisku operāciju.

– Saprotiet, Krievija nav pieteikusi Ukrainai karu. Un Krievija neatzīst, ka Ukrainas teritorijā atrodas tās spēki. Tas laikam ir pirmo reizi vēsturē, kad kāda valsts faktiski karo pret citu neatkarīgu valsti, bet kaunīgi ņem nost uzplečus no saviem karavīriem. Un arī aizliedz runāt par nozīmīgiem upuriem savā armijā. Faktiski izdara spiedienu uz šo karavīru vecākiem un tuviniekiem. Simti un tūkstoši Krievijas karavīru ir gājuši bojā Ukrainas teritorijā, taču radiniekus piespiež klusēt. Tāpēc arī šodien runa ir par antiteroristisku operāciju. Šis nav atklāti pieteikts karš pret Ukrainu, bet hibrīdkarš. Visi zina, ka karo Krievijas spēki, bet šī valsts nevēlas to atzīt. Taču, kā paziņojis mūsu prezidents, gadījumā, ja no šo Krievijas teroristisko spēku puses notiks jauns nopietns uzbrukums, Ukrainā tiks ieviests kara stāvoklis. Un viņi saņems cienīgu Ukrainas armijas atbildi.

 

– Jūs minat jauna uzbrukuma iespējamību. Vai ir kādas prognozes, kad tas varētu sākties?

– Neviens nevar precīzi pateikt, kādi ir Krievijas Federācijas plāni. Visticamākais, tos zina tikai viens cilvēks Krievijā, un arī neesmu pārliecināts, ka viņš precīzi var pateikt, kas notiks rīt. No netiešiem signāliem, izlūkošanas datiem un mūsu partneru sniegtās informācijas varam izdarīt secinājumu, ka Ukrainas pierobežā ir sakoncentrēta milzīga Krievijas armija. Un, kā saka teātrī, ja pie sienas karājas šautene, tai agri vai vēlu jāizšauj. Tāpēc mēs, paliekot uzticīgi domai par miermīlīgu noregulējumu, gatavojamies ļaunākajam scenārijam, un mūsu armija atrodas pilnā kaujas gatavībā, lai atsistu jaunas provokācijas.

 

– Vai pareizi izprotu vēl vienu aspektu, kādēļ oficiāli karu nesaucat par karu? Jo kreditori pārtrauks finansēt Ukrainu, ja tiks ieviests ārkārtas stāvoklis.

– Nē, es nedomāju, ka te ir tieša saistība, bet principā jautājuma uzstādījums ir pareizs tādā ziņā, ka Ukraina atrodas unikāli sarežģītā situācijā. Domāju, reti kura valsts jebkad ir piedzīvojusi situāciju, kad vienlaikus spiesta karot, daudzkārt palielināt finansējumu aizsardzībai un paralēli īstenot ekonomiskās reformas. Stāvoklis, kādā Ukrainas ekonomika atradās pēc Maidana, kādu to atstāja iepriekšējā vadība, maigi izsakoties, bija ļoti sarežģīts. Tāpēc pārrunas ar kreditoriem pašlaik mums ir ļoti svarīgs aspekts. Veiksme tajās mums ļaus saņemt tik ļoti nepieciešamo atelpu finanšu ziņā.

 

– Ukraina ir parādā arī Krievijai.

– Jā, runa ir par maksājumu, ko pieņēma iepriekšējais prezidents Janukovičs, un diemžēl šī nauda tika nozagta. Tā netika ieguldīta Ukrainas attīstībā. Tomēr Ukraina ir spiesta šo naudu Krievijai atdot. Vēlos atgādināt, kā tas notika. Faktiski tas pat nebija kredīts. Tas bija Krievijas vadības kukulis bijušajam prezidentam Janukovičam par to, lai viņš neparakstītu asociācijas līgumu ar Eiropas Savienību. Jūs atceraties šos notikumus pirms Viļņas samita. Tie izraisīja ļaužu sašutumu un kļuva par grūdienu Maidanam. Procentus, kas mums jāmaksā par šo kukulikredītu, mēs Krievijai maksājam, līdz šim neesam izlaiduši nevienu maksājumu.

Bet sarunas par mūsu ārējā parāda restrukturizāciju mēs vedam tieši ar Rietumu kreditoriem. Krievijas Federācijas to vidū nav.

 

– Tomēr, kā Ukraina nonāca tādā trūkumā? Jums ir tik daudz derīgo izrakteņu, strādīga tauta. Kur tas sākās?

– Nosaukšu jums vienu skaitli. 25% no mūsu rūpniecības esam zaudējuši saistībā ar Donbasa okupāciju. 25%! Donbass tās ir ogles, tā ir smagā rūpniecība, tā ir metalurģija. Ļoti lieli uzņēmumi, kas nodrošināja nozīmīgus eksporta ienākumus Ukrainai. Un, lūk, vienā mirklī tas viss atrodas Krievijas rokās. Tāpēc ekonomiskā situācija ir ārkārtīgi sarežģīta. Bet es domāju, ka Krievijas cerības novest Ukrainu līdz ekonomiskam kraham neattaisnosies. Strukturālās reformas, kas šobrīd tiek īstenotas, ar katru dienu paaugstina Ukrainas vietu Doing Bussines reitingā. Valstī tiek vienkāršoti birokrātiskie mehānismi. No 1. janvāra pilnībā stāsies spēkā vienošanās par asociāciju un brīvās tirdzniecības zonu, kas vēl vairāk atvērs Ukrainu Rietumu investoriem.

 

– Nauda, protams, par velti dota netiek, bet vai ir vēl kāda cita veida palīdzība, kas Ukrainai nepieciešama?

– Ja runājam globāli, kas mums vajadzīgs, tad, protams, bez finansiālās palīdzības mums nepieciešams nodrošinājums armijai. Un tādas pārrunas ar atsevišķām valstīm tiek vestas. Runa ir galvenokārt par neletāliem ieročiem aizsardzībai. Lai mēs varētu droši noslēgt līniju, kas mūs atdala no teroristu bandām. Lai viņi neietu tālāk. Runa, piemēram, ir par raķetēm Jevelin. Diskusijas – piegādāt tās Ukrainai vai nē – pašlaik notiek Savienotajās Valstīs.

Bet ne mazāk svarīga mums ir arī mūsu draugu solidaritāte. Humānā palīdzība, palīdzība mūsu bērnu rehabilitācijā. Triju mēnešu laikā, kopš atrodos Latvijā, esmu saticies ar vairākām ukraiņu bērnu grupām, kas ieradušās šeit uz rehabilitāciju. Bērni, kuru tēvi gājuši bojā, aizstāvot mūsu valsti. Ir sāpīgi skatīties šo bērnu acīs, bet pēc tam, kad viņi pabijuši Latvijā, sajutuši apkārtējo cilvēku sirds siltumu, viņiem kļūst nedaudz vieglāk. Acīs pavīd cerību dzirkstele. Tāpat mēs esam pateicīgi Latvijai par palīdzību ievainoto karavīru ārstēšanā. Aptuveni 25 mūsu dienošie pēdējā gada laikā saņēmuši rehabilitāciju šeit, Latvijā. Ļoti daudz ir organizāciju un atsevišķu cilvēku, kuri jūt mums līdzi un uz brīvprātības pamata organizē palīdzību.

 

– Mūsu valdība ar zināmu piesardzību skatās uz Ukrainas brīvprātīgo karavīru vienībām un kritiski vērtē tām sniegto Latvijas organizāciju un pilsoņu palīdzību. Kāda ir pašas Ukrainas attieksme?

– Mūsu brīvprātīgo kustība, kas izveidojās jau Maidana laikā, ir unikāla parādība. Bieži vien tie ir veiksmīgi cilvēki, biznesmeņi, kas visu pametuši un par savu naudu sākuši organizēt brīvprātīgo kustību, nodrošinājumu Ukrainas armijai, mediķiem slimnīcās. Pirmajā etapā tieši brīvprātīgo kustība deva iespēju mūsu armijai izturēt un aizstāvēt mūsu valsts teritoriālo vienotību. Tāpēc pie mums brīvprātīgie bauda milzīgu cieņu un valsts atbalstu.

 

– Savdabīgi. Mūsu Ārlietu ministrijas pozīcija – ar ukraiņu brīvprātīgajiem labāk neielaisties.

– Ir dažādi humānās palīdzības organizācijas veidi, un Latvijas sabiedriskās organizācijas izmanto dažādus ceļus – gan caur valsts struktūrām, gan pa tiešo ar brīvprātīgajiem, un, manuprāt, šiem abiem ceļiem ir tiesības pastāvēt.

 

– Latvijā pašlaik aktuāla ir diskusija par migrantiem no Āfrikas un diezgan bieži tiek minēts, ka mēs labprātāk uzņemtu ukraiņu bēgļus. Vai šāda nepieciešamība ir iespējama?

– Tiem šausmu stāstiņiem, ka ukraiņi tūlīt gāzīsies uz Eiropu un radīs kaut kādas problēmas, nav pilnīgi nekāda pamatojuma. Apritējis jau gads, kopš sākusies konflikta karstā fāze Donbasā, un ļoti daudzi cilvēki no turienes ir aizbraukuši. Lielākā daļa devušies uz citiem Ukrainas reģioniem, nevis ārzemēm. Tas, protams, ir liels izaicinājums Ukrainai, jo runa ir par aptuveni miljonu cilvēku, kuri jāizmitina, kuriem jāiedod darbs. Bet mēs esam pārliecināti – pēc tam, kad situācija normalizēsies un okupētie rajoni pāries atpakaļ Ukrainas valdības kontrolē, viņi atgriezīsies mājās. Ja runājam par tiem, kuri dodas uz ārzemēm, tie ir pavisam nelieli skaitļi. Starp Ukrainu un Eiropas Savienību jau sen darbojas atvieglotais vīzu režīms, un tie, kuri vēlējās aizbraukt, jau sen to ir izdarījuši. Tāpēc jāizbeidz runāt par migrācijas draudiem no Ukrainas. Ukraina nekādus migrācijas draudus Eiropas Savienībai nerada.

 

– Droši vien liela bēgļu kustība veidosies, sākoties pilna mēroga karam.

– Jā, nu mēs, protams, nevaram pateikt, kas notiktu, sākoties pilna mēroga karadarbībām, bet es tomēr ceru, ka tiktāl nenonāks un Ukrainai kopā ar saviem Rietumu partneriem izdosies piespiest Krieviju atgriezties starptautisko tiesību gultnē. Kas Krievijai ir jāizdara? Tas ir ļoti vienkārši. Jāaizvāc savi spēki no Donbasa, jāpārtrauc atbalsts bandītiskajiem formējumiem un jāatgriežas pie status quo attiecībā uz Krimu. Tikai tad var būt runa par attiecību normalizēšanu ar Krieviju un sankciju noņemšanu. Situācija Donbasā saglabājas sarežģīta tādēļ, ka Krievija to apzināti destabilizē. Jo Krievijai acīmredzot nav izdevīga demokrātiska, brīva un eiropeiska Ukraina. Ukrainu, kas dodas uz Eiropas Savienību, viņi uzskata par draudu sev.

 

– Ukraina vēlas iekļūt Eiropas Savienībā?

– Jā, protams.

 

– NATO?

– Jautājumu par dalību NATO ukraiņu tauta izlems referendumā. Kā tauta nolems, tā būs. Un referendums notiks pēc tam, kad mēs pilnībā pāriesim uz NATO standartiem mūsu armijā. Vispirms ir jāizdara nepieciešamās reformas, un jau pēc tam lemsim par dalību. Bet attiecībā uz Eiropas Savienību – asociācijas līgums ir pirmais solis dalības virzienā, un es domāju, mēs strādāsim pie tā, lai, transformējot mūsu ekonomiku, transformējot mūsu politisko sistēmu, nonāktu līdz atbilstībai Eiropas normām. Tad arī Eiropas Savienībā nobriedīs gatavība uzņemt Ukrainu savā ģimenē.

 

– Cik saprotu, Eiropas Savienību biedē Krimas jautājums. Kas ir ar Krimu – Krima jūsu, Krima viņu?

– Krima mūsu! Protams. Nav nevienas valsts pasaulē, kas atzītu, ka Krievija Krimu anektējusi likumīgi un ka Krima ietilpst Krievijas sastāvā. Ja kāds ir nozadzis automašīnu, vai viņš ir tās īpašnieks? Nē, protams! Viņš braukās tikai tik ilgi, kamēr viņu neapturēs policija un neatņems to automašīnu. Tas pats ar Krimu – Krievija to nozaga, okupēja, bet tas nenozīmē, ka tai ir kaut kādas tiesības uz Krimu. No starptautisko tiesību viedokļa, Krima bija, ir un paliks Ukrainas teritorija. Diemžēl īslaicīgi citas valsts okupēta.

 

– Īslaicīgi var būt ļoti ilgi.

– Tas var būt ilgi. Bet var būt arī ļoti neilgi. Tas būs atkarīgs no tā, kā Ukraina īstenos reformas. Es uzskatu – iedarbīgākais līdzeklis Krimas atpakaļatgriešanai ir veiksmīga un eiropeiska Ukraina. Tad paši Krimas iedzīvotāji ieraudzīs atšķirību. Taču mēs pielietosim arī citas, tajā skaitā juridiskas, metodes. Ļoti drīz Krievijai nāksies starptautiskajā tiesā atbildēt par tās pastrādāto noziegumu Krimā. No Ukrainas tūrisma pērles Krima šodien ir pārvērtusies par pelēko zonu, kur viss ir aizliegts. Kuru neviens pasaulē neatzīst. Kur aizliegts investēt. Slēgti ir visi neatkarīgie masu informācijas līdzekļi, tiek represēti citu tautību cilvēki. Krimas iedzīvotāji jau tagad saprot, ka drīz vien tas viss novedīs pie kraha.

 

– Droši vien neatdot Donbasu ir vienkāršāk, ja tā drīkst teikt, nekā atgūt Krimu.

– Tās ir atšķirīgas problēmas. Krimā Krievija atzinās noziegumā – atzina, ka tā sagrābusi Krimu ar savu bruņoto spēku palīdzību. Šādu paziņojumu izdarīja Krievijas prezidents. Viņi ieveda savus spēkus un zem automātu stobriem noorganizēja nelikumīgu referendumu. Donbasā viņi dara to pašu, bet neatzīst. Pagaidām. Taču lielos vilcienos situācijas ir līdzīgas. Gan vienu, gan otru teritoriju ir okupējusi Krievijas Federācija.

 

– Prezidents Porošenko nesen paziņoja, ka Somija un Baltijas valstis var būt nākamās. Tā ir politiskā retorika, jebšu varbūt jūsu valstij ir kādi konkrēti izlūkošanas dati?

– To priekšā saka visu pašreizējo notikumu loģika. Vēl pirms dažiem gadiem – kurš varēja prognozēt, ka Krievija izšķirsies par atklātu konfliktu, atklātu svešas valsts aneksiju. Tomēr tas ir noticis. Ierobežojumu tam, cik tālu var iet Krievija, spriežot pēc tās uzvedības, nav. Tāpēc ļoti svarīgi, lai starptautiskā sabiedrība un pirmām kārtām Eiropas Savienība saprastu, ka Ukrainas armija Donbasā šodien aizstāv ne tikai Ukrainu. Tā aizstāv Eiropu, tā aizstāv Eiropas vērtības. Un gadījumā, ja Eiropas Savienība un mūsu starptautiskie partneri nekonsolidēs spēkus, lai kopā ar mums apturētu Krieviju tagad, Krievija var sajust visatļautību un iet tālāk. Lūk, tāda ir mūsu prezidenta teiktā loģika.

 

Neatkariga, Imants Vīksne

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux