— Завдяки новому уряду і прогнозованому відновленню співпраці з Міжнародним валютним фондом, кредитні агенції нещодавно підвищили рейтинг України. У вимогах МВФ до України напевно немає нічого нового, проте які вони?

— Ми дуже сподіваємося, що зможемо отримати наступну частину позики - 5 мільярдів доларів, які потрібні для стабілізації внутрішнього ринку і для подальших державних реформ. У принципі вимоги МВФ у всьому світі є однаковими: щоб кошти використовувалися на визначені цілі – для реформ, погашення внутрішнього боргу та тому подібне, а не, наприклад, на платню. Якщо ці критерії виконані, фонд готовий надати наступний транш позики. У МВФ були претензії до попереднього уряду, який, можливо, ці кошти не завжди витрачав відповідно до вимог.

Однак міжнародне співтовариство одностайне у тому, що крах України нікому не буде вигідним. Тому міжнародні кредитори і наші партнери зацікавлені у тому, щоб цьому запобігти. Бачачи у країні значні зміни, вони йдуть назустріч, що, звичайно, дає надію.

— Наскільки співпраця з МВФ співставна з 29 міністрами в новому уряді? Чи це, на їхню думку, нормальна кількість для уряду?

— В Україні також, особливо з боку опозиції, лунають подібні зауваження. У першу чергу це стосується не кількості міністрів, а віце-прем’єрів, яких є семеро. Вони відповідають за окремі блоки народного господарства. Зокрема, віце-прем’єр з гуманітарного блоку відповідає за міністерство освіти і науки, міністерство культури, соціальне забезпечення і тому подібне. Так само в економічному чи аграрному та інших блоках, які зараз безпосередньо пов’язані з реформами. І це не може зробити один прем’єр чи окремо кожний міністр. Тут важливо мати когось відповідального над міністром, безпосередньо під наглядом прем’єра.

Також у попередньому уряді, не зважаючи на те, що кількість його була менше, були віце-прем’єри. Зарплати чи інші виплати з цього приводу не дуже великі, з огляду на те, якщо ця система працюватиме і досягне цілей. Наскільки відомо, МВФ дав згоду на таке рішення, оскільки воно пов’язане з започаткованими реформами, які без визначеного механізму здійснити буде важко. Подальше залежить від президента, прем’єра та коаліції, які слідкуватимуть за результатами. Бо, якщо вони цей апарат збільшили, вони ж його можуть і зменшити.

— Говорячи про реформи, латвійські підприємці іноді скаржаться на те, що в Україні не здійснена земельна реформа, що заважає збільшенню інвестицій.

— Так, до цього часу немає закону про право земельної власності, і земля як товар на ринку не продається. Землю можна тільки орендувати і це безумовно є проблемою. Це концептуальне питання, і в самій Україні немає одностайності – чи землю взагалі слід продавати? Бо земля є головна передумова державності. Зараз ситуація є такою, що українець сам не може платити за землю її реальну ціну, тому є небезпека, що земля, яка є головним багатством України, може потрапити в інші руки. Щоб її отримати назад, зазвичай відбувається революція і подібні справи. Кому це потрібно? У процесі довгого обдумування є свої причини.

Водночас я розумію скарги латвійських та інших закордонних бізнесменів щодо нерішучості України, бюрократичних перепон тощо.

— Але ж Ви не вважаєте, що це можна змінитися?

— В Україні це питання постійно обговорюється. Попередній президент В.Ющенко вважав, що це можливо і найкраще. Цьому чинили опір певні політичні сили, особливо Соціалістична партія, представник якої був спікером парламенту. Вони через це питання могли і на рейки лягти. Між іншим, інтелігенція України також виступає проти цього. Зараз до них мало хто прислуховується, проте це – державна еліта.

— Таку ж позицію займає й правляча тепер Партія регіонів?

— Вони про це це особливо чітко не висловлювалися, але скоро бачитимемо. Регіонали є більше партією промисловців, ані ж партією аграріїв. Для них більше значення має приватизація фабрик і заводів, яку вони досить вдало зробили.

— Якщо залишимо земельну приватизацію, що в Україні визнається на даний момент найактуальнішим?

— У першу чергу, слід вивести з кризи українську промисловість, що переживає не найкращі дні. Це пов'язано з енергетикою, з цінами на газ, з договорами, які підписані з Росією. Зараз, на жаль, Україна платить найвищу в Європі ціну за газ – 334 долари за 1000 кубічних метрів, що досить незрозуміло, якщо враховувати, що до нас газ надходить безпосередньо з Росії, і ми також є найбільшими транзитерами російського газу. Ці договори укладені порівняно недавно. Після усіх транзитних скандалів їх уклала прем'єр-міністр Ю.Тимошенко, і їх критикував також президент Ющенко.

Зараз Росія намагається знизити ціни на газ, але за умови, що Україна створить консорціум з РФ за участю ЄС. Це означатиме спільне управління магістраллю транзиту. Окрема частина політичної еліти й народу України вважає, що це може виявитися першим кроком до втрати контролю над транзитом газу, а також кроком у напрямі втрати частини української незалежності. Це, звичайно, є тема широкого обговорення і торгу. Поки є обопільна домовленість, що нам з Росією потрібно взаємно наблизитися і це питання потрібно вирішити.

В Україні і без земельної приватизації потрібно здійснювати реформу сільського господарства, так, щоб воно стало конкурентноспроможним, а не було так, що одну картоплю посадив і одну викопав.

— Потенціал збуту в Європейському напрямі величезний.

— Безумовно. Україна - член Світової організації торгівлі, і нам відомі вимоги і норми, яким ми повинні відповідати. Отримати оброблювану землю на умовах оренди немає жодних проблем. Але внутрішній ринок для рентабельного українського сільського господарства є незначним. Те ж саме можна сказати і про промисловість – металургію, машинобудування і хімічну промисловість. Зараз, зокрема, металургія України не дуже конкурентноздатна, оскільки споживає дуже багато електроенергії, що збільшує її собівартість. Вихід – у модернізації.

Зараз створилася ситуація, що заводи приватизують, але нові господарі за 20 років майже нічого у них не вклали. Як капіталісти, вони лише намагалися отримати з них максимальну користь.

— Це капіталізм 19-го століття.

— Цілком вірно. Вони нічого не модернізували, і головним чином унаслідок переконання, що через п'ять років цей завод не належатиме йому. Це призвело до зношеності промисловості.

Дуже серйозні реформи необхідні нам у сфері юстиції, яку потрібно адаптувати до стандартів ЄС. Тут мова йде про більшу незалежність суддів, про призначення та відставку суддів, про розподіл обов'язків роботи прокуратури і судів, це все юридична казуїстика, але це потрібно упорядковувати відповідно до певних норм. Головне, звичайно, це незалежність суддів, щоб будь-хто не міг зателефонувати і сказати, яке рішення потрібно прийняти.

Дуже серйозне питання - комплекс військової промисловості України – танки, кораблі, літаки, стрілкова зброя. Завдяки радянському спадку, Україна знаходиться у десятці найбільших виробників зброї у світі і конкурує навіть з Росією. Потрібні реформи також і в цій сфері, а також безпосередньо в армії. Наприклад, її потрібно зменшити, і президент Янукович нещодавно також висловився, що поступово потрібно перейти на професійну армію. Але для цього потрібна низка соціальних реформ– щоб у військовослужбовців була порядна заробітна плата, належне навчання, соціальні гарантії.

Україна приєдналася до освітніх стандартів Болонського процесу. Тепер стоїть питання щодо іспитів: чи їх слід здавати у традиційному індивідуальному порядку, чи в централізованих перевірках? Новий міністр прийшов зі своїм баченням проблеми, але попередній вже почав реформу.

Продовжуючи державну політику у напрямку до ЄС, нам потрібно навести лад у внутрішньому господарстві, щоб законодавство, структура управління, цінності кардинально не відрізнялися від інших держав ЄС. Робота серйозна, і найважливіше – досягти спадковості і послідовності політики та влади, тому що, якщо ми зламаємо все, що зробили попередні, і почнемо усе з нуля, ми ніколи й нічого не досягнемо, а лише топтатимемося на місці. У колишніх радянських республіках так і вийшло, що домовленості та угоди були пов'язані з конкретними особами. Якщо хтось щось підписав, а мені це не підходить, я підпишу щось інше. Але повинно бути розуміння, що це уклала держава, і саме державі слід дотримуватися досягнутих домовленостей. Поки це не відбуватиметься, є мало шансів рухатися вперед.

«Diena» (Латвія), Р.Чілачава, Посол України в Латвії