З ним розмовляли журналісти Маріс Антоневич і Гіртс Вікманіс.

 

М.Антоневич: - Ви вже познайомилися з новообраним президентом Латвії Раймондом Вейонісом?

- У мене була можливість зустрітися з паном Р.Вейонісом за тиждень до виборів у Ризькому аеропорту, коли він разом з міністром оборони України повернувся з Литви. Тоді у мене була з ним коротка і приємна розмова, але я сподіваюся найближчим часом зустрітися з ним, як з президентом Латвії. Я слідкував за дебатами у Саеймі і за процесом виборів президента. Українське питання займає значну роль у латвійській політиці. У більшої частини латвійських політиків є розуміння того, що відбувається в Україні і вони висловлюють підтримку територіальній цілісності нашої країни. Латвія близький друг і партнер України.

- Водночас, кандидат в президенти  від «Центру злагоди» Сергій Долгополов заявив, що він не знає, що відбувається в Україні, тому не може коментувати.
- Я готовий зустрітися і пояснити всім, що відбувається в Україні. Я готовий пояснити читачам вашої газети. В Україні зараз відбувається поширена Росією гібридна війна проти нашої країни. По-перше, Росія анексувала Крим, а потім окупувала частину Донбасу, де знаходяться загони російської регулярної армії. Те, що Росія заперечує їхню присутність, нічого не змінює, бо весь цивілізований світ знає, що російська армія є на території України. Хто хоче побачити докази, він їх бачить. Єдині, хто не бачать цих доказів, належать до російської правлячої еліти.

- На жаль, як ми щойно зазначили, також  і в Латвії є люди, які це не бачить. Тим паче в Саеймі!!

- Ті, хто захоче, побачать! Докази присутності російських військ є в Інтернеті. Є розповіді російських найманців і військових про війну в Україні, багато фотографій і супутникових знімків,  свідчення нещодавно заарештованих солдат російського спецпідрозділу. На сході України знаходяться нові російські танки та інша зброя. Це техніка, яка не була на озброєнні в Україні. Доказів достатньо, отже тепер немає необхідності говорити про них, а слід говорити про те, що робити далі, щоб зупинити Росію і змусити її поважати територіальну цілісність України. В історії ми пережили періоди, коли одна країна оголошувала проти іншої війну, але тепер Росія проти України використовує новий варіант війни – гібридну війну. Спочатку випробувала її в Криму, вводячи «зелених чоловічків" і стверджуючи, що це не російські солдати, але після окупації і анексії Криму визнаючи, що це були російські війська. На сході України російські солдати строкової армії знімали з одягу пагони, а з обладнання емблеми. Росія стверджувала, що на Донбасі діє "народне ополчення". Але у нього було стільки військової техніки,  обсягу якого позаздрила б середнього розміру європейська країна.

 - Але офіційний Київ події в Донбасі не називає війною проти Росії.

- Офіційно вона називається антитеристичною операцією, але назва є  юридичним терміном. Росія бере участь у конфлікті безпосередньо. Для нас головним є зберегти територіальну цілісність і показати, що дії, які здійснюються Росією, є неприйнятним в 21-му столітті.

- Чи Ви в Латвії відчуваєте вплив російської пропаганди?
- У Латвії, на жаль, можна її відчути, тому що також на українців, які  тут проживають, впливають російські телевізійні канали. У нас в Україні вони заборонені рішенням суду, бо вони розпалювали міжнаціональну ворожнечу. Я думаю, що це був правильний крок, тому що зараз в Україні з боку Росії розгорнута відкрита інформаційна війна. В Росії  населення 90 відсотків інформації отримує з телебачення, яке відкрито бреше, показуючи надумані розповіді та факти. На жаль, люди критично не оцінюють зміст, не використовують інші засоби масової інформації. Телебачення в Росії перетворилося на пропагандистську зброю. Деякі ЗМІ в Росії насправді не є ніякими засобами масової інформації, а журналістів, що їх представляють, не можна називати журналістами - вони учасники інформаційної війни. Вони зайшли так далеко, що російський телеканал і так звані журналісти навіть брали участь у тортурах полонених українських солдатів, порушуючи низку міжнародних конвенцій.

Г. Вікманіс – Останні тижні спостерігаються нові провокації, які порушують так звані Мінські домовленості. Як Україна на це реагує?
- З боку російських сил та їхні прихильників  3 червня була  задіяна  найбільша провокація  з часу бомбардування Дебальцева. Це кричуще порушення Минських угод. Проте Росія і  незаконні формування, які вона підтримує,  насправді  Угоди не виконує, оскільки обстріли не припиняються ні на день. Завдяки злагодженим  діям українських збройних сил, нам вдалося відбити атаку і противник зазнав важких втрат. Про те, що відбувається ми одразу повідомили місію ОБСЄ в Україні, а також про те, що нам необхідно повернути важку техніку на лінію зіткнення. Україна виконує свої зобов'язання, але не може допустити, щоб провокації терористів залишилися безкарними. Терористи побачили, що українська армія здатна дати належну відповідь.

- Українські ЗМІ висловили припущення про намір центральної влади України здійснити блокаду Криму і Донбасу ....
- Я це не називаю блокадою. У нас є закон про окуповані території. У нас є закон, що стосується Криму – він визнається окупованою територією, і у зв’язку з цим є особливий режим для бізнесу. Існує також особливий режим для перетину адміністративних  кордонів Автономної Республіки Крим. Наголошую, що Крим є частиною нашої країни, яку окупувала інша країна. Україна не перша, що застосовує такі кроки – у Грузії є аналогічні закони, які стосуються Південної Осетії і Абхазії. Крім того, частина Донбасу визнана окупованою територією, Там ще живуть наші громадяни, хоча частина переїхала жити в інші області. Щодо громадян, які залишилися на цих територіях, нам треба виконувати всі зобов'язання, які визначені в наших законах. Але проблема в тому, що фінансові установи в Донбасі захоплені незаконними військовими формуваннями, - якщо ми захочемо перерахувати нашим громадянам пенсію або інші послуги соціального забезпечення, вони потраплять до рук терористів і будуть використані у війні проти наших громадян. Пенсії та інші грошові виплати наші громадяни можуть отримати, коли вони виїжджають на територію під владою та контролем України. Якщо люди не можуть приїхати, ці кошти накопичуються, і наші громадяни отримають їх, коли відновиться контроль над окупованими територіями. Заручниками терористів стало кілька мільйонів наших громадян, і це безпрецедентна ситуація в історії.

М. Антоневич: - Чи не створиться ситуація, схожа як самопроголошену Придністровську республіку в Молдові?

- Схожість можна побачити в різних ситуаціях. Україна, Молдова і Грузія чітко визначили шлях до демократичних цінностей та ЄС. Чи не підозріло, що саме в цих країни Росія створила "заморожені конфлікти"?  Щодо Придністровської республіки, то різниця в тому, що Молдова не межує з Росією. У нас є спільний кордон, він довгий і частину його ми не можемо контролювати, тому що його захопили нерегулярні збройні формування і через цю частину Росія надсилає до нас своїх військових і техніку.

- Президент України Петро Порошенко нещодавно призначив губернатором Одеської області екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі - чи це не є недовірою до своїх громадян або в основі рішення є інші причини?

- Наша мета полягає у використанні історії успіху інших країн. У Грузії була схожа ситуація десять років тому, і їм вдалося ефективно провести реформи. Суттєве реформування було  саме в галузі боротьби з корупцією. Цей факт є відомим, історія успіху  Грузії в цій області має великий прогрес. На жаль, Україна вже 20 років говорить про боротьбу з корупцією, але ніяких реальних кроків зроблено не було. Якщо ми не зробимо це зараз, на Україну чекають важкі часи. Після Революції гідності на Майдані більше не можливо імітувати діяльність, народ просто не пробачить це. Зараз в Україні щодня ми чуємо про арешти керівників різного рівня, в тому числі з правоохоронних органів. Наші громадяни більше не дозволять уряду імітувати діяльність і буде жорсткий контроль з боку суспільства до здійснення реальних реформ.

- Хіба конфлікт української влади з відомими мільярдером Ігорем Коломойським також  не пов'язаний з боротьбою проти корупції?

- Я не співробітник силових структур, так що не знаю деталей. В Україні на державному рівні було повідомлено, що прийшов час, так званої, деолігархізації. Це питання часу, і багатим людям треба надати свою підтримку незалежності України та зміцненню безпеки. Настав час, коли багаті люди не будуть мати можливість контролювати політичний процес через бізнес, тому що це суперечить європейським цінностям, яких ми прагнемо.

- Під час  Майдану одним з спонтанних виразів народних хвилювань було повалення пам'ятників Леніна. Однак, ці пам'ятники стояли всі роки незалежності України?
- Деякі з них були знесені на початку 90-х років. Проте, до останнього моменту практично у кожному місті був якийсь з пам'ятників Леніну. Ніхто не хотів хвилювати громадськість, оскільки для частини людей старшого покоління знесення пам'ятник Леніну означало крах світогляду. Комуністична партія України кожен раз в результаті виборів потрапляла до парламенту, і лише останні вибори вона залишилася поза Верховної Ради. Кілька місяців тому парламент прийняв закон про декомунізацію, в якому говориться, що наша країна відходить від комуністичних символів. Це також стосується пам'ятників Леніна, які демонтують. Можливо, якусь частину з них помістять для огляду в особливі парки. Це також стосується й інших комуністичних пам'ятників, особливо тим діячам, які здійснювали Голодомор і проводили репресії проти мирних жителів. Серп і молот також заборонено, як і демонстрація цих символів під час публічних заходів. Виняток становлять пам'ятники, на яких є ці символи, але це пам'ятники загиблим на війні.

- Говорячи про символи, що для Україна зараз є Степан Бандера, якому  колись президент Ющенко присвоїв звання Героя, але потім Янукович його відібрав?
- Кожна країна має сторінки історії, які суспільство не сприймає однаково. Зараз ми подолали розбіжності між різними поколіннями і частинами країни. Важливим є громадське примирення у визнанні, що герої були і в радянській армії, які воювали проти фашизму і  в рядах армії українського повстання  під керівництвом Бандери, які воювали на два фронти - і проти фашизму, і проти комуністичної окупації.

Г. Вікманіс: - Чого Україна найближчим часом очікує від своїх західних партнерів?
- Ми очікуємо продовження підтримки України у протистоянні агресору - Росії. Таку підтримку протягом останнього року ми відчули від західних партнерів. У цьому відношенні ми вдячні Латвії, якій під час головування в Раді ЄС, вдалося зберегти підтримку з боку ЄС Україні. Це було нелегко, але це вдалося. ЄС єдиний у тому, що санкції проти Росії діятимуть до тих пір, поки не будуть виконані Мінські угоди і до повернення Криму під державний контроль України. Сподіваємося, що ЄС і в  майбутньому буде таким рішучим. Того ж самого очікуємо від інших партнерів: США, Канади, Японії. Ми розраховуємо на допомогу Заходу у зміцненні нашого оборонного потенціалу. Рік тому наша армія була практично знищена в результаті дій попередньої влади, але тепер вона сучасна і здатна захистити країну. Зараз активно працює наш військово-промисловий комплекс, але ми також потребуємо підтримки з боку наших партнерів. Розраховуємо, що в Україні можуть бути введені миротворчі сили - з мандатом ООН або ЄС. Цей крок допоможе більш ефективно виконувати Мінські угоди. Ми очікуємо від ЄС безвізового режиму в середині наступного року. Україна дала чітко зрозуміти, що вона хоче стати членом ЄС. Це  питання не року чи двох, але ми очікуємо, що ЄС дасть чіткий сигнал, що Україна, як європейська країна має право в майбутньому стати членом ЄС.

- Як українське суспільство сприймає можливість стати коли-небудь членом НАТО?
- Торік парламентом було відхилено рішення про позаблоковий статус держави. Юридичної перешкоди, щоб приєднатися до військового альянсу, більше не існує. Євроатлантична інтеграція є одним з наших пріоритетів. Підтримка членства в НАТО в даний час в українському суспільстві вже перевищує 50 відсотків. Співпрацю з НАТО бачимо невід'ємною частиною нашої безпеки. Нашим завданням зараз не є заявка на членство, але наближення до військових та організаційних стандартів НАТО. Після того вже під час народного голосування буде вирішено, чи хочемо ми вступити в НАТО і тоді Україна ухвалить формальні кроки.

Україна має велику діаспору в США і Канаді. Чи відчуваєте ви допомогу від лобіювання українських інтересів?

- В Сполучених Штатах і Канаді проживає по мільйону етнічних українців. Вони мають серйозну силу лобіювання в цих країнах, тому що вони звертаються до своїх законодавців і постійно вказують на те, що відбувається в Україні. Наш міністр фінансів Наталія Яреско колишня громадянка США, але тепер набула українське громадянство. Вона досвідчений фахівець з важливими контактами у сфері фінансів.

М. Антоневич: - А як з українською діаспорою в Латвії? Здається до Майдану українці Латвії не були політично активними. У нас використовується термін  "російськомовні", який означає не тільки росіян, а й українців, росіян і білорусів. Як ви вважаєте, це вірно?

- Термін "російськомовні" у собі включає констатацію реальності. Багато жителів Латвії та громадян Латвії походять з України, але  у повсякденному житті розмовляють російською. Але вони не менш українці, ніж ті, що зазвичай розмовляють українською. І я б сказав, що значна частина жителів Латвії знають рідну українську мову, просто, можливо, вони більше звикли в повсякденному житті розмовляти латиською та російською мовами.
В Латвії велика українська діаспора - майже 50 000 осіб. Вони завжди були активні в організації культурних заходів, запрошували культурні колективи з України, щоб ознайомити Латвію з нашими традиціями. Події останнього року пробудили в латвійських українцях  патріотизм і співчуття, а також відчуття необхідності надавати допомогу Україні. Українці і латиші співпрацюють, щоб допомагати Україні. Латвійські медичні установи за кошти Латвії лікують українських військових, а латвійські добровольчі громадські організації збирають гуманітарну допомогу для України та її народу. В Латвії є 17 українських організацій, які дуже відрізняються за своєю діяльністю та інтересами, і Посольство намагається знайти спільний знаменник між ними.

Latvijas Avize, Ģirts Vikmanis