31 серпня 2018 року  Трибунал, який розглядає справу України проти Російської Федерації відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй по морському праву 1982 року, оприлюднив процесуальний наказ, який встановлює, що Трибунал спочатку буде виносити рішення щодо певних заперечень з приводу юрисдикції, висловлених Російською Федерацією.

19 лютого 2018 року Україна подала свій Меморандум до Трибуналу, який доводить, що Росія порушила суверенні права України в Чорному та Азовському морях та у Керченській протоці. Український Меморандум продемонстрував, що з 2014 року Росія незаконно відсторонила Україну від реалізації своїх прав прибережної держави; використовувала та продовжує використовувати суверенні ресурси України для своїх власних цілей; та узурпувала право України регулювати власні приморські райони. Порушуючи міжнародне право, Росія, серед іншого, викрадає українські енергетичні та рибні ресурси, завдає шкоди українським рибалкам та блокує рух до українських портів.

Замість того, щоб відповісти по суті справи України, Російська Федерація 22 травня 2018 року подала свої заперечення щодо юрисдикції Трибуналу, що допускається Регламентом Трибуналу. Відповідно до звичайної практики Трибунал вирішив розглядати ці заперечення, перш ніж розглядати справу по суті.

Україна не вважає, що юрисдикційні заперечення Російської Федерації є обґрунтованими або що вони будуть прийняті Трибуналом.

Основне заперечення Росії полягає в тому, що претензії України фактично не стосуються Конвенції ООН з морського права, а є спробою отримати рішення, що підтверджує суверенітет України над Кримським півостровом. Це заперечення явно неправильно тлумачить позов України. Україна передала спір в арбітраж щодо прав прибережної держави у Чорному та Азовському морях та Керченській протоці, які закріплені та визначені у Конвенції ООН з морського права. Те, що Україна користується такими морськими правами, визнається міжнародним співтовариством - протягом більше ніж двох десятиліть після проголошення незалежності, можливість реалізації Україною своїх прав, які зараз є предметом спору, не викликало жодних суперечок. Це і є головною функцією системи врегулювання спорів в рамках Конвенції ООН з морського права - розглядати претензії такого роду, як подані Україною, включаючи спробу однієї держави-учасниці втрутитись та узурпувати морські права іншої держави-учасниці. Більше того, суверенітет України над Автономною Республікою Крим та містом Севастополь не потребує подальшого підтвердження: він повністю визнається міжнародною спільнотою в цілому, і це тричі було підтверджено Генеральною Асамблеєю ООН  (у 2014, 2016 та 2017 роках).

Інші юрисдикційні заперечення Росії так само є необґрунтованими. Наприклад, в тому, що Росія називає своїм другим найважливішим запереченням щодо юрисдикції, вона стверджує, що Азовське море та Керченська протока не підпадають під дію Конвенції ООН з морського права, тому що Україна та Росія домовились підтримувати ці території як «спільні внутрішні води». Проте, насправді Росія захопила українські газові родовища в Азовському морі, маючи на меті в односторонньому порядку анулювати українські ліцензії на такі газові родовища, в односторонньому порядку побудувати міст та інші споруди вздовж Керченської протоки та накласти односторонні обмеження на розміри суден, які можуть проходити через протоку. Кожна з цих дій є несумісною з твердженням Росії, що Україна та Росія мають спільний суверенітет над Азовським морем та Керченською протокою –  це має надавати право Україні брати участь у видобутку вугілля, будівельних, навігаційних та інших видах діяльності в тих водних просторах, проте Росія своїми діями виключає таку можливість для України.

Міністерство закордонних справ готове відповісти на всі заперечення Російської Федерації перед Трибуналом. Україна вважає, що Російська Федерація має та буде притягнута до відповідальності за зухвале порушення міжнародного морського права.