Інтерв’ю Голови Верховної Ради України Д.Разумкова 

«Латвійській газеті» під час офіційного візиту в Латвію

 

Дмитро Разумков (1983 р.н.) вивчав міжнародні відносини та право. З травня по листопад 2019 року очолював партію «Слуга народу», у серпні того ж року був обраний Головою Верховної Ради. Цього тижня він перебував з офіційним візитом у Латвії, під час якого дав інтерв’ю «Латвійській газеті». 

Під час позачергових парламентських виборів Ви були лідером партії «Слуга народу». Чи Ви вважаєте себе слугою народу? І що означає бути слугою свого народу?

Я вважаю, що будь-кому, хто представляє політичну партію і прагне стати посадовою особою, треба почуватися слугою народу. В сьогоднішніх умовах в Україні у політика є два шляхи - або він іде в політику, керуючись недоброчесними, навіть корупційними цілями, або він залишається чесним і жертвує собою. Можливо, це звучить перебільшено, але таким людям багато від чого доводиться відмовлятися. Оскільки у приватному бізнесі можна заробити більше, там людину не так суворо оцінюють. Менша увага медіа, тому залишається право на емоції, а це не так мало. І все ж таки, люди прагнуть іти в політику. Під час останніх виборів відбулося помітне відновлення парламенту, більша частина депутатів - новобранці. Про своїх найближчих політичних колег у парламенті, з якими ми разом пройшли через вогонь та воду, можу сказати, що вони після обрання не змінилися. Залишилися такими ж самим простими людьми, слугами свого народу.

Це похвально. На жаль, у нас в Латвії часто можна спостерігати, як людина змінюється після обрання до Сaейму. Часто це відбувається дуже швидко, здається, лише вони самі цього не помічають. 

На жаль, такі люди є і у нас в Україні, які швидко забувають, чому вони знаходяться в парламенті і хто їх туди обрав; що влада - це не орден чи медаль, а робота та відповідальність. Зазвичай я кажу, що такі люди хворіють на «коронАвірус» (ред. гра слів українською мовою корона та вірус). Не в медичному плані, а з точки зору їх зарозумілості. Оскільки їм здається, що вони на голові мають королівську корону. Головною ознакою є те, що хворий перестає розуміти реальне життя, ця можливість втрачена. Насправді цей недуг швидко та просто можна вилікувати. Достатньо поговорити з людьми, і вони досить швидко повертаються в реальність та спускаються на землю з висоти свого трону. Часом за допомогою прямих та нецензурних слів, але повертаються. І ось ще одна порада для профілактики «захворювання»: завжди треба нагадувати самому собі, що мандат депутата не дається на все життя. 

До речі, як ваша делегація прилетіла до Риги? Приватним літаком?

Звичайним рейсом Air Baltic, до того ж економ-класом, і цим самим авіаперевізником вирушимо до Таллінна. Немає потреби розкидатися коштами платників податків.

Ваш фактичний лідер - Президент В.Зеленський, ваша партія отримала приголомшливі результати (248 з 450 місць у парламенті), тобто абсолютну більшість. До речі, такої ситуації ніколи не було за всю історію, наприклад, Саейму Латвії. Як Ви можете пояснити таке досягнення?

Нічого подібного не було і в Україні. Досягнення партії «Слуга народу» було продовженням успіху хвилі президентських виборів. Народ повірив Зеленському та його команді. До того ж велика частина українського суспільства відчула необхідність у глибоких та справжніх змінах, і цей настрій привів нових людей у політику. Парламент відновився, ще кілька місяців до виборів більша частина депутатів навіть і подумати не могли, що вони скоро писатимуть закони, голосуватимуть за них, що можуть реально впливати на процеси у країні. Ще одна особливість минулих виборів - активність молоді. До цього молоді люди були досить пасивними виборцями.

Іноді запитують – чим же Україна відрізняється від Росії? Ось вам яскравий приклад - така широка зміна влади, поява «несистемних» людей у державних структурах у сучасній Росії просто не була б можливою….

Я би сказав не «несистемних», а «позасистемних» людей. Оскільки вміти перебувати у системі влади, вміти в ній працювати, насправді, є похвальною рисою. Я сам також є «позасистемним» політиком, доля якого, успіх та дана народом довіра привели до цієї відповідальної посади.

Ви працюєте з досить впливовими та досвідченими політиками. Опозиція в Раді дуже незвична – це й ліві сили, і навіть такі, які себе вважають правими, патріотичними. Наприклад, партії Ю.Тимошенко та П.Порошенка. Чому, на Вашу думку, вони так поводяться у цей важкий для України час?

Я би не хотів розділяти парламент України на владу та опозицію. Поточну ситуацію більше характеризують слова «більшість» та «меншість». Поясню, як це працює. Новий парламент України вже прийняв 158 законопроєктів, з яких 82 було прийнято конституційною більшістю, щонайменше 300 голосами. За них голосували також ті, кого при бажанні можна назвати опозицією. Отже, парламентські фракції вміють об’єднуватися заради української держави та важливих для народу законопроєктів.

Я знаю, що в Україні фактично відбувається війна, російська агресія, і це - найбільший біль Вашого народу. Але без війни, які ще, на Вашу думку, головні проблеми України?

Ключовий пріоритет неможливо виокремити. Державна оборона, армія, оборона нашої територіальної цілісності - це само собою. Далі йдуть медицина, соціальна сфера, пенсійна реформа, робота над податковою структурою, вихід економіки із сірої зони. Будучи економістом, я хочу зауважити на важливості сільського господарства. Вважаю, що економіка є важливішою за політику, що політика лише доповнює економіку. Тому один із пріоритетів - розвиток доброзичливого для бізнесу середовища. Якщо зростатиме економіка, прийдуть інвестиції, з’являться нові робочі місця, збільшаться податки, і до державної казни надійдуть  кошти, які можна буде направити на розвиток та соціальну сферу – це як  абетка. Хоча я добре розумію, що важкість цієї роботи покладається, перш за все, на Кабінет Міністрів.

Декілька місяців тому я був в Україні та їхав по чудовій новій дорозі Маріуполь-Житомир. Це, напевно, заслуга нового уряду?

Уряду та перш за все Президента Зеленського. Він усвідомлював, наскільки пріоритетною є ця магістраль для Маріуполя. Місто знаходиться  на відстані лише 20 кілометрів від так званої лінії відмежування, яка відокремлює Україну від окупованих територій Донбасу. Якщо мені треба було привести приклад не конкретних проєктів, а напряму, за який взявся новий уряд, я назвав би будівництво та ремонт доріг. Парламент свою роботу виконав, бюджет прийнято, кошти поділено, вражаючі роботи розпочнуться вже найближчим часом. Ще один пріоритет - будівництво нових шкіл та дитячих садочків. Наші міста ростуть, будуються нові мікрорайони, і всюди потрібна соціальна інфраструктура. Найбільше не вистачає дитячих садочків, у деяких районах Київської області кількість дітей в одній групі досягає 40-45.

Наразі багато говорять про продуктивну приватизацію земель України, про розпродаж її іноземцям. Що відбувається у цій сфері? 

Насправді, закон про відкриття ринку землі знаходиться на стадії  розгляду. Планується, що, у разі його прийняття, він набуде чинності з жовтня цього року. У законі передбачаються обмеження  стосовного того, скільки землі може перебувати «в одних руках» - 10 000 гектарів. Поки що  землю зможуть придбати лише громадяни України або підприємства, власниками яких вони є. Однак, питання стосовно можливого продажу землі іноземцям буде вирішуватися шляхом всенародного голосування.

Кому наразі належать сільськогосподарські землі? 

По-різному: державі, фермерам, так званим агрохолдингам або сільськогосподарським підприємствам.

Як в Латвії так і в Україні одним із найважливіших питань є мова, а саме турбота про збереження латиської та відповідно української мови. На цей рахунок Ви колись висловили досить парадоксальну думку: «Пока я не занимаю государственных должностей, пока у нас продолжается российская агрессия, и пока у российского государства есть желание «защищать» русскоязычное население, во время эфиров я использую исключительно русский язык. Потому что считаю, что не надо приезжать на танках, приходить с пулеметами, автоматами и «зелеными человечками» и защищать меня как русскоязычное население». Однак, тепер Ви офіційна особа, якою мовою Ви звертаєтесь до людей? Українською чи російською? Чи в залежності від конкретної ситуації? Чи, можливо, мають рацію ті, хто вважає, що мовне питання для України не на часі й взагалі перебільшене?

З моменту мого обрання на посаду Голови Верховної Ради я спілкуюсь виключно українською мовою. Це само собою зрозуміло, оскільки я посадова особа. У щоденному житті я користуюсь мовою, яка є більш комфортною та відповідно до ситуації - українською та російською.

Що б Ви відповіли тим російським експертам, які невтомно малюють нові географічні карти, як виглядатиме територія України після можливого розподілу. Галичина відійде Польщі, Донбас та Одеса - Росії, Закарпаття -  Угорщині?

Відповім одним словом - не дочекаєтесь.

Ви прибули до Латвії - країни, яка з часів розпаду СРСР завжди співчувала Україні та допомагала їй у межах можливостей. Чи під час цього візиту було обговорено якісь особливі питання співпраці? Чому, на Вашу думку, Україна може навчитися у Латвії?

Перш за все, я хочу подякувати Латвії за підтримку, особливо у питанні територіальної цілісності України. Я знаю, що латиші дуже добре розуміють поточну ситуацію в Україні з власного історичного досвіду. У нас є багато спільних цінностей, і одна з них - це дотримання демократичних принципів у рамках міжнародного права та в Раді Європи. Про Україну я можу сказати те, що ми найбільше перейняли від Латвії – це ваша принциповість, бажання та сила відстоювати свої права, цінності, ідеали та свободу. У свою чергу, разом ми можемо вчитися, як краще розуміти один одного, як співпрацювати та допомагати у важкі моменти.

"Latvijas Avīze", Юріс Лоренцс, м.Рига, 24.02.2020 р.