Вчинена у 1944 році І.Сталіним депортація кримськотатарського народу була актом неприхованого геноциду, а сьогодні російська окупаційна адміністрація відроджує методи тоталітарного режиму у своїй гібридній депортації кримських татар.
Депортація кримських татар у 1944 році є злочином геноциду та проявом злочинного характеру етнічної політики сталінізму.
У травні 1944 року продовж двох днів понад 183 тис. кримських татар були насильно депортовані з Криму до Сибіру, Уралу та Середньої Азії, що стало формою колективного покарання.
За підрахунками, в перші роки депортації до 46% кримських татар загинуло в так званих «спеціальних поселеннях» від голоду, хвороб, жорстокого поводження та каторжних робіт.
Політика етноциду проти депортованих народів не обмежувалася лише їхнім виселенням за межі етнічних територій, вона супроводжувалася розкраданням їхньої власності, знищенням їх історичної пам’яті, мови та культури.
На відміну від більшості інших депортованих народів, які отримали можливість повернутися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримські татари були позбавлені цього права. Лише після здобуття Україною незалежності стало можливим реальне повернення кримських татар.
З незаконною тимчасовою окупацією Криму Росією у 2014 році почалася друга, тепер вже гібридна, депортація кримських татар та штучна зміна демографічного складу півострова. Вона характеризується політичними, релігійними, культурними переслідуваннями кримських татар.
З моменту початку російської агресії проти України в Криму у 2014 році понад 43 000 осіб залишили Крим через залякування, переслідування та побоювання повернення минулого в його найгірших проявах. При цьому до Криму переселилося до 500 000 росіян (згідно з даними правозахисної НУО «Крим-СОС»).
Близько 100 громадян України, більшість з них є кримськими татарами, незаконно затримані або засуджені з політичних причин Росією на території РФ та тимчасово окупованого Криму.
26 квітня 2016 року незаконний судовий орган держави-агресора прийняв рішення про заборону Меджлісу кримськотатарського народу шляхом визнання його діяльності екстремістською. Таким чином, майже 2500 членів національних та місцевих меджлісів опинилися поза законом.
До окупації Кримського півострова у 2014 році на його території функціонувало 2083 релігійні організації. Станом на 2019 рік кількість релігійні організації скоротилась до майже 700.
Незалежні ЗМІ були ліквідовані. Правозахисники зафіксували понад 300 порушень прав журналістів з 2014 року. З 3000 зареєстрованих ЗМІ лише 232 спромоглися пережити «перереєстрацію». Очевидно, їм довелося піддатися цензурі окупаційної адміністрації. Усі 12 незалежних ЗМІ кримських татар пішли з півострова через переслідування.
Окупаційна влада продовжує атакувати такі базові права кримських татар як право на освіту рідною мовою. Якщо у 2013 році кримськотатарську мову вивчали 18 020 школярів (8,6%) із загальної кількості 210 000 школярів у Криму, то станом на 31 січня 2019 року кримськотатарську мову вивчали лише 3,1% дітей.
Міжнародне визнання депортації кримських татар 1944 року геноцидом важливе як інструмент для упередження нових утисків російської окупаційної адміністрації проти кримських татар.
Складна ситуація з дотриманням прав людини в Криму під час російської окупації викликає необхідність відновлення історичної справедливості стосовно кримських татар, вшанування невинних жертв депортації, засудження цього злочину тоталітарного комуністичного режиму та визнання депортації кримських татар з Криму у 1944 році актом геноциду кримськотатарського народу.
9 травня 2019 року Саейм ЛР прийняв заяву щодо вшанування 75-ої річниці депортації кримських татар і політики невизнання незаконної анексії Криму, в якій депортація кримських татар визнана геноцидом. Саме Саейм Латвії став першим іноземним парламентом, який визнав депортацію кримських татар геноцидом.
Ми закликаємо міжнародне співтовариство продовжувати чинити тиск на Росію та посилювати санкції, щоб змусити її виконати рішення Міжнародного суду і припинити пригнічення кримськотатарського народу на тимчасово окупованому півострів.