1. Що відбувається на українських кордонах, чи  виправдані побоювання щодо можливого  вторгнення Росії?   

Нам потрібно дивитися на цю картину  в більш широкому контексті. Щоб зрозуміти логіку того, що відбувається, недостатньо враховувати тільки ситуацію на кордоні. 

По-перше, ми бачимо потужну російську військову присутність вздовж українського кордону. Ми поки не бачимо, щоб вони формували ударні групи, але є велика кількість російських солдатів на кордоні, на окупованих територіях Донбасу і Криму, і багато військової техніки, яка не призначена для оборони. Наприклад, серед техніки ми бачимо ракетні комплекси та обладнання для блокування радіозв'язку. 

Другий елемент — підхід, який Росія демонструє у дипломатичній сфері, в рамках Нормандського формату і Тристоронньої контактної групи (ТКГ). ТКГ заблокована, Нормандський формат наразі нормально не функціонує, оскільки Росія відмовляється проводити його саміт чи міністерську зустріч. 

Третім фактором є те, як Росія ставиться до Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СММ). Спостерігачі не мають вільного доступу до всієї непідконтрольної Києву території, їх роботі створюються перешкоди, про це свідчать звіти ОБСЄ. Росія не поважає ОБСЄ і не хоче, щоб місія могла працювати на всій території Донбасу. 

Четвертий елемент - ситуація в Білорусі. Ми бачимо, як Білорусь стає джерелом нестабільності і загрози для сусідів. Для нас це означає значне розтягування ресурсів для захисту кордону з Білоруссю. Це відволікає наші сили і увагу. 

Наступним елементом є газова криза, тиск Росії на енергоринок і зусилля щодо завершення сертифікації газопроводу «Північний потік-2». Всі ці компоненти потрібно розглядати комплексно. Коли все зібрати разом, ситуація виглядає дуже похмуро. 

Безумовно, Росія розглядає вторгнення у якості однієї з альтернатив. Немає свідчень, що рішення про її реалізацію вже ухвалене в Москві, але такий варіант перебуває у них «на столі». Сьогодні Україна та її партнери працюють над тим, щоб знеохотити Росію від вибору на користь вторгнення. Цього не досягти поступками, а лише потужною політикою стримування. 

2. Які можуть бути причини нинішньої концентрації  російських військової сили на кордоні, чи може це бути пов'язано з наближенням 2024 року, коли закінчиться нинішній термін в президентському кріслі Володимира Путіна, а вибори глави держави також відбудуться  і в Україні? 

Якщо ми запитаємо себе, чому зараз, тоді треба також запитати, чому Путін розпочав агресію і окупував Крим у 2014 році? Чому він не припинив війну, а продовжив її в 2015 році? Відповідь: тому що він хоче розширити свою владу, поширити свій вплив на регіон і одночасно позиціонувати себе як людину, з якою Захід, замість того, щоб тиснути, має говорити про вирішення проблем. 

Війна не припиняється з 2014 року і має хвилеподібний характер. Я не знаю, чи буде це остання хвиля і росіяни зрештою відтягують сили, чи це буде продовжуватися роками. Не потрібно намагатися вгадати, що думає Путін, це марна справа. Ми працюємо над тим, щоб бути сильними і продовжуємо наполегливо захищати нашу землю та цінності. 

3. У разі вторгнення чи готова Україна дати опір? 

На початку 2014 року ми не були готові до ефективної оборони від російської агресії, наша армія була у невтішному стані. Але ми швидко зібралися, піднявся великий народний рух, люди приєдналися до збройних сил і вирушили на фронт, щоб захистити країну. Сьогодні ми набагато краще підготовлені, ніж у 2014 році, і якщо у нас не буде іншого варіанту, окрім як боротися за нашу країну, ми будемо боротися. 

Нині у нас інша армія з набагато більшим досвідом, набагато сучасніша, ніж у 2014 році. І слід пам'ятати, що Росія не змогла досягти всіх своїх цілей навіть тоді, у 2014 році, так що для російської армії «похід на Україну» нині аж ніяк не буде легким. 

4. Чи  у Києва є  підстави думати, що гібридна операція мігрантів Олександра Лукашенка також може бути спрямована і  проти України?

Ми ніколи не могли уявити, що Росія вторгнеться в Україну, ми ніколи не думали, що Росія поглинатиме Білорусь, тому все можливо.

Але те, що вже відбувається, навіть без тисяч мігрантів на нашому кордоні з Білоруссю, так чи інакше змушує нас мобілізувати додаткові ресурси, військових та поліцейських, що створює додаткове навантаження через необхідність бути готовими до великої кількісті потенційних загроз одночасно. Це частина звичайної військової стратегії - якщо противник хоче перемогти вас, він робить так, щоб ви розпорошували свою увагу на декілька проблем одночасно і не мали можливості ефективно реагувати на основне джерело загрози.

5. Тоді ви вважаєте, що існує реальна загроза з боку білоруського кордону?

Коли ми бачимо, що відбувається на польсько-білоруському кордоні, ми, звичайно, усвідомлюємо, що повинні бути пильними і готовими до того що в будь-який момент це може статися і на нашому кордоні. Це може статися, а може і не статися. Але це реальність, до якої ми повинні бути готові.

6. Канцлер Німеччини Ангела Меркель нещодавно спілкувалася з Лукашенком по телефону, а президент Литви Гітан Науседа висловився, що кризу можна вирішити шляхом переговорів з Лукашенком. Чи вірите ви, що треба говорити з Лукашенком і чи  Київ  готовий до переговорів з Лукашенком?

У мене є подвійні відчуття щодо телефонної розмови канцлерки Меркель з Лукашенком. Думаю, отримавши дзвінок канцлерки Меркель, Лукашенко багато чого домігся політично. Звичайно, не варто спалювати всі мости з Білоруссю, але необхідно проявляти велику обережність під час планування своїх контактів, щоб уникнути ситуації, коли спілкування з Лукашенком буде сприйняте як політичне визнання  і легітимізація цього режиму.  

7. Отже, як міністр закордонних справ  Ви не порадили  би вашому президентові Володимиру Зеленському говорити  з Лукашенком напряму?

Звісно, я б не вважав це доцільним, тим паче розуміючи, що головні диригенти цієі міграційної кризи сидять в Кремлі.

У будь якій ситуації дипломатія пропонує кілька інструментів її розв’язання, але, як я вже говорив, кожен контакт слід оцінювати з точки зору того, чи не призводить він до політичної легітимізації тих, хто вчиняв протиправні дії проти мирних протестувальників у Білорусі .

8. Чого ви очікуєте і чого хочете досягти від зустрічі міністрів закордонних справ НАТО? 

Ми цінуємо однозначні сигнали з боку НАТО, які звучать в інформаційному просторі останніми тижнями, але настав час для обговорення питання, що НАТО може практично зробити для зміцнення безпеки в ширшому Чорноморському регіоні та як конкретно Альянс може допомогти Україні у ситуації, що склалася. Йдеться не лише про інтереси України. Розпочне Росія військову операцію проти України чи вирішить не робити цього, але продовжить підривати Україну зсередини – у всякому разі це створюватиме військово-безпековий тиск на весь східний фланг Альянсу. Тому Україна важлива для НАТО, і Альянс зацікавлений у тому, щоб Україна була сильною. Сильна Україна — це безпека на східному фланзі НАТО. Це дуже просто. 

Тиждень тому я зустрівся з Генеральним секретарем НАТО, поділився з ним ідеями, як Альянс може допомогти Україні. Зустріч міністрів закордонних справ НАТО в Ризі — це чудова можливість працювати над тим, щоб союзники були готові рухатися вперед, перейшовши від політичних заяв до надання практичної допомоги. 

9. Газопровід «Північний потік-2» завершено і залишається тільки його запуск. Чи  вже  помітні якісь негативні наслідки?   

Звісно, зокрема економічні. Наш газогін не використовується повною мірою, як раніше, а Росія планує свій транзит через «Північний потік-2» в обхід України. У сфері безпеки та енергоринку ми також бачимо, що саме «Північний потік- 2» є однією з головних причин нинішньої газової кризи в Європі. 

Але питання «Північного потоку-2» поки не вирішено. Ми вже спостерігаємо негативні наслідки завершення будівництва «Північного потоку- 2» і все ще виступаємо проти запуску проєкту і будемо продовжувати протидіяти йому, оскільки нам наразі не запропоновано реальних гарантій безпеки чи механізмів компенсації ризиків від його запуску. 

10. Ви вважаєте, що на цьому етапі ще є можливості запобігти запуску «Північного потоку-2»? 

Знаєте, «Північний потік-2» планували запустити два роки тому. З різних причин він не працює і донині. Росія веде свою роботу, а ми повинні робити свою, а далі буде видно. Я не виключаю спроб врешті-решт запустити «Північний потік-2, але Україна продовжуватиме протидіяти цьому так довго та потужно, як тільки зможе. 

11. Ви вже трохи згадали в першому питанні, але розкажіть більше, що відбувається з Нормандським форматом — чи є прогрес у переговорах про майбутнє Донбасу, чи все ще ситуація є безвихідною? 

Ми перебуваємо в глухому куті, оскільки Росія з різних причин уникає як саміту за участю президента Путіна, так і міністерської зустрічі Нормандського формату з Сергієм Лавровим. Росія має бути в переговорному процесі, аби домовитися в Нормандському форматі. 

Коли ми бачимо, як вони ставляться до контактів у Нормандському форматі та роботи Тристоронньої контактної групи, ми розуміємо, що Росія насправді не зацікавлена у цих форматах, принаймні нині. Нещодавня публікація дипломатичного листування Нормандського формату між Росією з одного боку, та Францією і Німеччиною з іншого, є черговим ударом по цьому формату і довірі в його рамках. 

Але Україна налаштована дотримуватися цього формату, і буде продовжувати шукати шляхи залучення Росії, безумовно, не поступаючись її тиску. 

12. Яка зараз найбільша проблема України? 

Головною проблемою для України є війна, конфлікт з Росією, який триває з 2014 року. Незважаючи на війну, ми досягли колосального прогресу реформ в країні, які наближають нас до Європейського Союзу і НАТО. 

Щоб бути ще більш успішними, необхідні дві речі. Перш за все, Росія повинна піти з України і дати нам жити своїм життям. По-друге, ми працюємо над тим, щоб столиці ЄС і НАТО у своїй політиці та процесі ухвалення рішень перестали дивитися на Україну крізь призму їхніх відносин з Росією, а почали керуватися результатами виконаної нами, Україною, роботи. 

Коли ми досягнемо цих двох цілей, я думаю, у нас буде зовсім інша політична ситуація в Центральній Європі і зовсім інша хронологія нашої інтеграції в Європейський Союз і НАТО. 

13. Чи успішна в Україні боротьба з корупцією? 

Якщо порівнювати з ситуацією 2014 року та до нього, дуже успішна. Якщо запитаєте, чи повинні ми робити більше, я відповім: так, потрібно зробити більше. Але в Європі немає жодної країни, яка б поборола корупцію за один день. На жаль, навіть усталені демократії час від часу проходять через корупційні скандали. Але ще раз, Україна 2014 року, та теперішня - це дві зовсім різні країни. 

14. Як ви вважаєте, Європа може зробити більше з точки зору санкцій проти Росії та Білорусі? 

Так, може. І найкращим способом буде розробка такої санкційної політики, яка б знеохочувала Росію та Білорусь переступати червоні лінії, а не була б реакцією на їхнє порушення. Краще запобігати злочину, створювати умови, щоб його не могли вчинити, аніж намагатися зупинити його в процесі. Саме такою філософією має керуватися Європейський Союз щодо Росії і Білорусі. 

15. Вам є що сказати латвійській публіці? 

Будьте сильними і знайте, що Україна надзвичайно цінує всю ту підтримку, яку ви нам надаєте.